Загальна характеристика епохи Романтизму

[0:05]На межі 18-го та 19-го століть, на зміну класицизмові приходить новий художній стиль – романтизм. Він виник у Німеччині і став одним із провідних напрямів у літературі та мистецтві. Основою романтичного сприйняття став відрив мрії від реальності. Романтизм виник в атмосфері розчарування, сумнівів, невдоволення і безнадійності, які панували в тогочасному суспільстві. Романтиків не цікавили глобальні проблеми, вони зосередили свою увагу на багато та складному внутрішньому світі людини. Романтикам притаманне захоплення фольклором, глибоке вивчення національної історії, втечі від навколишньої дійсності до ідеалізованого або вимріяного майбутнього, фантастики. Засновником романтизму в живописі вважають іспанця Франсиско Гою. Найпослідовніші позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там до болю гостро відчувався розрив між гуманістичним ідеалом та жорсткою дійсністю країни, що вела безкінечні війни, страдала від знецінення особистості і практичного винищення молодого покоління у військових авантюрах Наполеона. Розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності стабільності дуже вплинули на формування романтичного світогляду. Романтизм Франції, на відміну від інших національних шкіл, мав також патріотичну суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині супротиву Пліт Медузи та Ежен Делакруа в картинах: Свобода, що веде народ, та Різанина на Хіосі. Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф Марсельєза на тріумфальній арці в Парижі. Скульптором є Франсуа Рюд. Дещо хворобливі форми мав романтизм Британії, де відомі його представники зосередились на відтворенні фантастичних чи фантасмагоричних картин розпаленої свідомості. Це полотна Вільяма Тернера, Генрі Фюзелі, Вільяма Блейка та частково Джона Констебля. Отже, таким чином, романтизм чітко прослідковується у творчості таких митців як Ежен Делакруа, Теодор Жеріко, Антуан Жан Гро, Франсіско Гоя, Орест Кіпренський, Артур Гротгер, Іван Айвазовський, Карл Брюлов, Джон Констебль, Вільям Тернер, Вільям Блейк, Каспар Давид Фрідріх, Отто Рунге та інші. Романтизм вніс героїчні мотиви у всі жанри образотворчого мистецтва, сприяв розвиткові та збагаченню його виражальних засобів. У романтичну епоху люди відчули плин часу, суспільні зміни. Це супроводжувалось неабиякою цікавістю до народної культури, її джерел і до росту національної свідомості у багатьох європейських країнах. У літературі одним із найяскравіших представників романтизму, виразником епохи 19 століття, був великий англійський поет Джордж Гордон Байрон. Свій рід по батькові він вів від Вільєрема Завойовника. Батько промотав родове багатство і покинув сім'ю, коли Джордж був маленьким. Тому так званий нащадок королів у дитинстві був оточений бідністю. Його могутній дух втілився у слабкому, хворобливому тілі, до того ж із фізичною вадою. Він мав кульгавість. Байрон належав до найвідоміших людей свого часу. Слава прийшла до нього раптово, в один день. У його записах читаємо: Одного ранку я прокинувся знаменитим. Це сталося 27 лютого 1812 року. Тоді Байрон виголосив промову в палаці лордів, а наступного дня вийшли друком дві перші пісні поеми Паломництво Чарльда Гарольда. Поема прославила Байрона. Вона стала популярною серед його покоління, яке зазнало гіркого розчарування і втратило ілюзії щодо можливості побудови світу на засадах ідеалах просвітництва. Величезний успіх мали роман у віршах Байрона Дон Жуан, поема Корсар, філософські драми Манфред та Каїн. Його перу належить одна з найоригінальніших поем Мазепа. Цим твором поет увів в англійську та й загалом у європейську літературу образ України та українського героя. Романтики активно звертались до народної творчості. Використовували сюжети, образи, мову, притаманну народним пісням, баладам та епосу. І збирання народних пісень і балад почав свою літературну діяльність англійський письменник Вальтер Скотт. Своїм прозаїчним твором У Іверлі він започаткував жанр історичного роману та став зачинателем історичного жанру в літературі. Творчості Скота властива особлива композиція романів. В них на першому місці знаходяться описання життя, побуту і вдачі самого народу, а не королів, полководців і вельмож. Цілу галерею романтичних образів створив знаменитий французький письменник Олександр Дюма Батько. Його бабуся була негритянкою, а батько Наполеонівський генерал. Після його смерті сім'я бідувала і дати освіту хлопчику мати не мала змоги. Він заполонив цю прогалину читанням. У нього рано прокинувся письменницький хист і захоплення театром. Завдяки своїм романам Дюма став славетним, причому слава прийшла до нього рано. Славу йому принесли, насамперед гостросюжетні романи: Граф Монте-Крісто, Три мушкетера та продовження роману 20 років згодом. І Віконт де Бражелон або 10 років згодом. Ще одна трилогія: Королева Марго, Мадам Монсоро і 45. Герої цих творів увійшли у свідомість багатьох поколінь читачів так міцно, що іноді сприймаються як реально існуючі історичні особи. З цього приводу англійський письменник Роберт Стівенсон сказав: Напевне, після Шекспіра, найдорожчий, найкращий мій друг — Д'Артаньян. Мені невідома інша душа настільки людяна і у своєму роді настільки неперевершена. Главою і теоретиком французького демократичного романтизму, членом французької академії був письменник Віктор Гюго. В своїх творах він виступав проти деспотизму, тиранії, висловлював віру в перемогу прогресу і демократії. Найвідоміший його твір - роман Собор Паризької Богоматері. Собор для нього це не лише величезний пам'ятник середньовіччя, а й славетне минуле Франції, неповторна історична і культурна цінність. Саме із собором пов'язана доля головних героїв. У ньому перетинаються шляхи багатьох із них. Інколи він постає перед читачем мов жива істота. Одним із творців жанру науково-фантастичного роману був французький письменник Жюль Верн. Романтикою науки проникнуті його гуманістичні книги: Діти капітана Гранта, 20 000 льє під водою, Таємничий острів. Море, муза і свобода – ось що я люблю і що хотів би постійно виражати у своїх творах. Так писав Жюль Верн. У німецьких романтиків одним з улюблених жанрів була казка. Всесвітньої слави зажили народні казки, записані і опубліковані братами Грімм, Якобом та Вільгельмом. Особливе місце в мистецтві романтизму займала музика. Романтики вважали музику найвищим з мистецтв. Це визначило її провідне значення у 19 столітті. До композиторів-романтиків належали австрійський композитор Франс Шуберт, німецький композитор Роберт Шуман, чеський композитор Бедржих Сметана, польський композитор Фредерік Шопен, якого вже у восьмирічному віці називали Польський Моцартом. В його творчості використовуються картини народного побуту, історичні сцени, народні перекази, відображається вся повнота і складність внутрішнього життя людини: від ліричних роздумів до буремної пристрасті. Новоромантичною трійцею називають французького композитора Гектора Берліоза, угорського композитора і піаніста Ференца Ліста і німецького композитора та музичного теоретика Ріхарда Вагнера. Берліоз у музичному відношенні був спадкоємцем Бетховена та іншого німецького композитора Карла Вебера, основоположника німецької романтичної опери. Берліоз прагнув зробити музику виразником літературних ідей і образів. З цією метою він вивчав твори Вергілія, Шекспіра, Гьоте, Байрона. Такий же ілюстративний характер має і музика Ліста. У січні 1847 року відбулися його гастролі в Києві. Ідею поєднання музики та літератури сприймав і Вагнер. До романтиків відноситься і німецький композитор, піаніст та диригент Йоганнес Брамс. Він з 60-х років 19 століття жив у Відні, де розвивав традиції Віденського класичного симфонізму, збагативши їх новим романтичним змістом. Композитора було обрано почесним членом Галицького музичного товариства.