[0:15]Привіт усім. Мене звати Гліб і це курс Всесвітньої історії дев'ятого класу. Сьогодні ми говоритимемо про Османську імперію. У 18 столітті Османська імперія була однією із найбільших держав світу. Її володіння поширювалися на три континенти: Азію, Африку та Європу. Однак тепер вона не лякала ворогів військовою могутністю, а радше сама стала об'єктом територіальних зазіхань. Дехто із османських володарів розумів необхідність змін. Перетворення започаткував султан Абдул-Меджид I. Саме він розпочав добу Танзимату. Це була епоха спроб упорядкувати та реорганізувати державу, намагання подолати відсталість країни і відновити її колишню могутність. Зміни відбувалися у всіх сферах суспільного життя. Були гарантовані основні права і свободи людини. Немусульманське населення нарешті отримало доступ до державної та військової служби. Було започатковано безкоштовну світську освіту. Це доволі прогресивне рішення, оскільки будь-хто міг отримати освіту, незалежно від релігійної чи національної приналежності. Звичайно, реформи зачепили судочинство і армію. Проголошувалися загальний військовий обов'язок, відкрите судочинство і рівність усіх перед законом. Поступово країна вестернізувалася, тобто ставала дедалі більш схожою на тогочасні західноєвропейські країни. Суспільство теж відгукнулося на такі зміни. Так само, як і в Європі, спостерігаємо піднесення патріотизму і прагнення зберегти власну культуру. Пам'ятаєте діяльність в Україні руської трійці чи Кирило-Мефодіївського братства? У Стамбулі також виникають різні товариства та організації. Наприклад, товариство знань поширювало знання за допомогою наукових книг, написаних турецькою мовою. Розпочинає діяльність Галатасарайський ліцей, створений за французьким зразком.
[3:09]Він мав на меті сприяти злиттю мусульман і немусульман у єдиний народ, вірнопідданий султанові. Але чому я кажу про Стамбул і не розповідаю про інші міста? Пояснюю. Чимало політичних реформ не виходили за межі Стамбула. Релігійні лідери постійно нагадували вірянам повчання пророка Мухаммада. Кожне нововведення є оманою, що веде в пекло. Відтак, незважаючи на бажання світської влади, суспільство поки що не було готове до таких змін. 19 століття стало справжнім випробуванням для імперії. Підневільні народи боролися за незалежність. Особливо цей рух активізувався у 1848-1849 роках під час весни народів. Окрім того, активізувалися старі вороги - Російська імперія та з'явилися нові - Англія та Франція. Величезні витрати підірвали економіку, виснажили скарбницю і призвели до ще гірших наслідків. Османська імперія після чергової війни з Росією втратила Румунію, Сербію, Чорногорію, Болгарію та Кіпр. Згодом Франція та Англія відібрали в султана Туніс, Єгипет і Крит. Тож за короткий проміжок часу територія імперії скоротилася майже вдвічі, а населення у п'ять разів. Чому? Поміркуємо. Чи були запроваджені реформи по всій імперії? Ні. Чи це сприяло економічному розвитку та підвищенню військової міці? Знову ж таки, ні. Тому Османи і програвали війну за війною. Наслідки від того були жахливими. Населення із захоплених територій мігрувало до внутрішніх областей держави. Відбувалися зіткнення інтересів мешканців внутрішніх територій та мігрантів і, як наслідок, країною прокотилася хвиля погромів на релігійному і етнічному ґрунті. Прийнята в 1876 році султаном Абдул-Гамідом II, Конституція мала заспокоїти населення. До речі, це була перша Конституція, прийнята у мусульманських країнах. Вона проголошувала громадянські свободи, запроваджувала двопалатний парламент, гарантувала необмежені права султана. Однак цей документ мав одну ваду. Він так і залишився на папері. Чому? Річ у тім, що султан був змушений прийняти Конституцію, оскільки став монархом внаслідок державного перевороту і прийняття Конституції - вимога, яку поставили перед ним його союзники нові Османи. Відтак він не був зацікавлений у реалізації її положень. Парламент зібрався лише один раз. Жодного закону не було прийнято, а серед міністрів Османського уряду не було жодної людини з вищою освітою. Відсталість Туреччини і далі поглиблювалася. Щоб хоч якось контролювати ситуацію, султан запровадив тотальну цензуру, почав шпигувати за власним народом і, врешті-решт, розпочав репресії проти незадоволених його політикою. Тепер ви розумієте, чому 30-річний період правління Абдул-Гаміда називають епохою Зюлюм гноблення? Звичайно, така ситуація згуртувала людей, які мали на меті врятувати державу від деспотизму та тиранії, забезпечити справедливість, рівність і свободу усіх мешканців. Реформатори увійшли в історію під назвою молодотурки. Перша їхня організація виникла у 1894 році, а вже у 1908 вони розпочали повстання, яке увійшло в історію як Молодотурецька революція. Місце обрали вдало: Салоніки, Македонія. Повстанці швидко встановили контроль над європейським володінням імперії. Такі успіхи викликали нечуване піднесення у суспільстві, тож султан пішов на поступки і відновив Конституцію. Прийшовши до влади, молодотурки провели в країні низку реформ: реорганізували армію, поліцію та жандармерію. Проте, реформуючи країну, вони забули про обіцянку справедливості, рівності та свободи. Прийшовши до влади, вони вже не ставили за мету змінити країну, а своєю місією обрали збереження ціннісності імперії. Для досягнення цієї мети вони взяли на озброєння доктрину Османізму, відповідно до неї усі мешканці імперії, незалежно від їхньої національності, оголошувалися Османами, а нетурецькі землі невід'ємною частиною Туреччини. Фактично, молодотурки заперечували існування інших народів. І тут давайте на секунду пригадаємо Російську імперію і Україну. Малоросійської мови не було, немає і бути не може. Горезвісний Валуївський циркуляр, який мав на меті знищити українську мову та втолмачити в голови українців, що вони частина російського народу. Цікаво, що Османи і Росія діяли доволі схоже. В Османській імперії проводилося насильницьке потуречення, відбувалися погроми немусульманського населення, а найменші прояви визвольної боротьби пригноблених національних меншин жорстоко придушувалися. Щось дуже вже нагадує Росію наприкінці 19 століття. У січні 1913 року відбувся черговий державний переворот і в країні було встановлено військову диктатуру. Зміна державного керівництва не надто покращила ситуацію. Посилилася економічна руїна, почастішали протести поневолених народів. Керівництво держави розраховувало покращити ситуацію, розпочавши війну на боці Німеччини. Що з того вийшло? З'ясуємо на наступних уроках. Отже, Османська імперія у 19 столітті намагалася запустити процес оновлення, але щоразу на заваді ставали різні перепони, небажання султана довести процес до кінця, неготівність населення до змін, несприятливі зовнішньополітичні обставини тощо.
