[0:00]Взагалі-то, війну в Україні ведуть, щоб звільнити землю для таємної єврейської держави. Усі птахи — це дрони, а Ленін так взагалі був грибом. Привіт, я Бакай, і сьогодні я зібрав три найабсурдніші теорії змови, які взагалі можна знайти. Принаймні, звучать вони доволі тупо, але маю визнати, що якщо копнути трішки глибше, то місцями доволі переконливі, як і, в принципі, більшість теорій змов.
[0:43]Ленін - гриб. Ленін руками систематично вживав мексиканські галюциногенні гриби. Хімічні речовини цих грибів поступово витісняли його людську особистість, поки він повністю не перетворився на гриб, буквально, на біологічному рівні. Поперечний переріз броньовика, з якого він виголошував промову, ідентичний схемі грибниці мухомора. Його псевдонім Ленін навпаки читається як Нінель, а це відома французька грибна страва. З чого логічно виходить, що Жовтневу революцію зробили не люди, а гриби. І Ленін був не тільки грибом, він був ще й радіохвилею. Ця маячня - це реальна теорія змови, жартівлива, але її реально показували по телевізору, і багато хто в це повірив. Ось чому. Травень 1991. Союз доживає свої останні місяці, але поки що про це не знає. Мільйони людей вмикають телевізор і дивляться «П'яте колесо» – одна з найсерйозніших і найпрогресивніших програм Ленінградського телебачення. Тут розповідали про репресії і відкривали архіви. Глядачі сідали перед екранами в очікуванні чергової важкої історичної правди. У кадрі з'являється запрошений експерт, який серйозний, зосереджений, за столом, заваленим товстими книгами. Поруч ведучий — Сергій Шолохов. Обидва в такому академічному тоні. Щільна термінологія, посилання на Кастанеду, на MIT, архівні фотографії, креслення – все, як має бути в поважній просвітницькій передачі. І цей експерт з кам'яним обличчям, не змінюючи інтонацію, виголошує: «У мене є абсолютно неспростовні докази, що вся Жовтнева революція робилася людьми, які багато років споживали певні гриби. І в процесі того, як вони споживали ці гриби, гриби витісняли в цих людях їхні особистості. Люди ставали грибами». Перші 15 хвилин передачі – це нудна, стереотипна псевдонаукова лекція. Тут, до речі, не так, тому можете підписуватись. Там була складна термінологія, довгі цитати, і це була певна анестезія. Глядач звик до такого формату, так звучала кожна серйозна передача, і мозок переходив в режим: «Слухаю авторитетну людину». Далі пішов повний абсурд, але подавався він рівно в тій самій інтонації. Курьохін не давав мозку глядача зупинитися, він перестрибував з однієї теми на іншу: від схеми броньовика до історії Мексики, від мексиканських фресок до містицизму Кастанеди, від Кастанеди до радіохвиль. Це така техніка перевантаження, коли аргументи летять суцільним потоком, мозок просто не встигає зупинитись і сказати: «Так, стоп, це якась хрінь». Курьохін дістає креслення броньовика, того самого, з якого Ленін виголошував промову на Фінляндському вокзалі. Кладе поруч малюнок грибниці мухомора, яка повністю повторює контур цього броньовика, і з серйозним обличчям доводить, що їхні контури в поперечному розрізі збігаються, а це беззаперечний доказ грибної природи революції. Це така класична підміна: якщо дві речі візуально схожі, значить між ними є зв'язок. Мозок так налаштований еволюційно шукати патерни, Курьохін це знав і бив саме туди. Далі — мексиканські піраміди. Повільний зум камери на розмите чорно-біле фото. Курьохін порівнює форму пірамід із портретом Леніна і проводить між ними складну, але абсолютно алогічну паралель: піраміди, гриби, Ленін — усе пов'язано. Як саме? Та яка різниця, тут же ж є і креслення на столі, і відкриті книги, значить це наука. Потім фото робочого столу Леніна. На столі лежить якийсь круглий предмет, можливо прес-пап'є, можливо чорнильниця. Курьохін оголошує його мексиканським галюциногенним кактусом пейот. Ленін тримав його прямо на робочому столі. Далі — архівні кадри з Леніним, і Курьохін фокусує увагу на випадковому хлопчику в натовпі. Це Саша. За легендою Курьохіна, Саша — це не просто дитина, він постійний провідник вождя по грибних місцях. Курьохін бере реальну кінохроніку, знаходить в ній випадкову людину, причому місцями взагалі на неї не схожу, він каже, що це той самий, і ніхто навіть не перевіряє. І просто оголошує її персонажем своєї теорії. І знову ж таки, це працює, бо глядач бачить архівний кадр, а архівний кадр — це документ. Документ, якщо брехати не може. І потім потужний лінгвістичний удар. Курьохін розкриває головну таємницю: «Ленін, навпаки, — це Нінель». «А Нінель» — нібито загальновідома французька грибна страва. Такої страви, звісно, ніколи не існувало в жодній кухні світу, але хто з радянських глядачів 91-го міг перевірити французьке кулінарне меню? Потім він зачитує нібито знайдену в архівах цитату з листа Леніна до Плеханова: «Вчора об'ївся грибів, почуваюся чудово». І з цього одного рядка починає роздуватись ціла конспірологія: якщо Ленін їв гриби, значить, він їх їв регулярно, якщо регулярно, значить, вони вже змінили його свідомість, і якщо свідомість змінена, то він вже перестав бути собою. В результаті Курьохін заявляє, що Ленін був грибом. Більше того, він був не просто грибом, а ще й радіохвилею, тому що гриби — це радіохвилі, якось в нього виходило, і все поєднано. Ведучий Шолохов під час всього цього глибокодумно киває, потирає підборіддя і задає уточнюючі питання. Жодного натяку на іронію чи злам формату. Кам'яне обличчя інтерв'юера автоматично легітимізує все, що кажуть в кадрі. Мозок глядача працює просто: якщо ведучий сидить із серйозним обличчям і уважно слухає, не перебиваючи, значить це все правда. Тут спрацьовує не сам зміст, а подача. Серйозний формат змушує повірити навіть в повну маячню. Для того, щоб зрозуміти, як хоч хтось міг сприйняти це всерйоз, треба згадати сам контекст. Це був 1991 рік, епоха гласності. Імперія, яка десятиліттями трималася на брехні, нарешті почала сипатись. І з кожної тріщини лізла правда, від якої людям ставало погано. Виявляється, був таємний протокол до пакту Молотова-Ріббентропа, де Сталін і Гітлер тихо поділили між собою Східну Європу, вирішили, кому яка країна дістанеться. А потім радянська влада пів століття робила вигляд, що цього документа не існує. Виявляється, що Катинь — це не німці, як казали в школі. Це НКВС розстріляли 20 тисяч польських офіцерів, яких Союз десятиліттями вішав на нацистів, а потім тримав все під грифом секретно. Або виявилось, що Чорнобиль був значно гірший, ніж казали. Людей евакуювали із запізненням, масштаби катастрофи ховали, а партійні чиновники думали про імідж, поки діти гуляли в радіоактивному пилу. Кожен тиждень якась нова шокуюча правда. Кожна руйнувала щось, в що вчили вірити. Режим, який претендував на роль найсправедливішої держави в історії, виявився серійним триплом. Межа між неможливим і реальним уже була стерта, і коли серйозна програма серйозно каже: «Ленін - гриб», для когось це просто черговий шок у нескінченній серії шоків. Після Катині й Чорнобиля, чому, бляха, не гриб? Та й до того ж це була епоха Кашпіровського і Чумака, по телевізору дорослим людям серйозно заряджали воду і лікували по ефіру. Мало хто сміявся, бо критичний імунітет був біля нуля. Інтелігенція, студенти і молоде покоління жарт зрозуміли, для них це був блискучий перфоманс. Сатира на сакральність радянської пропаганди. Антрополог Олексій Юрчак із Каліфорнійського університету потім вивчав цей ефір як еталон жанру Стьоб. Такої специфічної пострадянської іронії, яка настільки глибоко зливається з об'єктом пародії, що її стає просто нереально відрізнити. Курьохін говорив мовою системи і цією ж мовою довів, що мовою системи можна довести буквально будь-що. Але при цьому була й інша аудиторія: старше покоління, партійні функціонери, ветерани, люди, чия свідомість десятиліттями формувалася в парадигмі, де диктор телебачення — це остаточна інстанція правди. Для них не існувало самого поняття, що по телевізору можуть жартувати. Телевізор — це вівтар: якщо там сказали, значить так і є. А «П'яте колесо» — це не якась там розважальна передача, це одна з найповажніших програм епохи, де руйнували табу і відкривали архіви. Можливо, найкумедніша частина цієї історії з'являється вже в переказі самого Шолохова. За його словами, після ефіру до Галини Барінової, яка завідувала ідеологією в Ленінградському обкомі, прийшла делегація старих більшовиків. Вони запитали: «Чи правда, що Ленін - гриб?» «Ні, звичайно». «Але ж по телевізору сказав». «По телевізору брешуть». «Ні, по телевізору не можуть брехати». Загалом, наскільки ця історія точна, звичайно, питання. Юрчак зазначає, що масштаб буквальної віри міг бути роздутий вже пізніше, коли кейс став частиною культурної легенди. Але сам механізм реальний. Плутанина, обурення, дзвінки і листи до партійних органів — це зафіксовано в пресі початку 90-х. Людей збило з пантелику не те, що Ленін гриб, а те, що це сказали серйозно, серйозні люди в серйозній програмі. Ось ще одна деталь із того ж переказу: партійний чиновник замість того, щоб просто сказати, що це мистецька провокація, почав спростовувати це в рамках тієї ж псевдонаукової логіки. За словами Шолохова, він заявив, що Ленін не може бути грибом, тому що ссавець не може бути рослиною. Тобто захищав вождя, але при цьому припустився біологічної помилки, бо гриб — це окреме царство, вони — не рослини. Хто взагалі такий цей Курьохін? Може здатися, що це якийсь просто телетроль чи пранкер, але насправді це був просто авангардний музикант, засновник експериментального гурту «Поп-механіка». Людина, яка жила провокативними арт-проектами. Ідея прийшла до нього, коли він подивився іншу передачу про загадкову смерть Єсеніна. Там ведучий із серйозним обличчям робив криміналістичні висновки з того, куди дивляться люди на похоронних фотографіях. Курьохін побачив формулу: якщо тримати інтонацію і антураж, довести можна що завгодно. Найкумедніше — це не була якась хитромудра підготовлена операція, Шолохов потім зізнався, що Курьохін просто приніс випадкову стопку книг зі своєї бібліотеки. Тобто, це була чиста імпровізація, масову свідомість зламав талановитий тролінг, зібраний на коліні.
[11:06]Птахи не справжні. У період з 1959 по 1971 рік уряд США таємно знищив усіх живих птахів. Це 12 мільярдів особин, і вони знищили їх за допомогою хімікатів, розпорошених із літаків. Кожного справжнього птаха замінили на мініатюрного роботизованого дрона-шпигуна. І цьому є багато очевидних доказів. Наприклад, чому птахи сідають на лінії електропередач? Не для відпочинку, вони заряджають свої літій-іонні батареї. Ну або, чи бачили ви коли-небудь маленьке пташеня голуба? Звісно, ні, бо вони виходять з урядового конвеєра вже в дорослому розмірі. Це одна з найвеселіших і найтупіших теорій змов, які я взагалі коли-небудь чув. Але вона якось настільки прикольно і елегантно інтегрує оці от аргументи типу маленьких голубів, що вона не могла тут не опинитись. Січень 2017 року, Мемфіс, США. Країна щойно пережила одні з найбільш поляризованих виборів у своїй історії. Вулиці просто забиті людьми: жіночий марш, контрпротестувальники, крики, плакати, агресія з обох боків. Посеред цього хаосу стоїть 19-річний Пітер Макіндоу. В руках шматок картону, а на ньому від руки написано: «Птахів не існує». Коли до нього підходять розлючені учасники мітингу з питаннями, він абсолютно серйозно, з фанатичним обличчям починає пояснювати: «Уряд США вже давно знищив усіх птахів і замінив їх на роботизовані дрони-шпигуни». Хтось знімає це на відео, відео летить у всі соціальні мережі, і цей жарт виходить з-під контролю. Разом із другом, Конором Хейдосом, Макіндо приймає рішення не виходити з образу. Роками вони пишуть складну внутрішню історію руху, їздять країною у старому, іржавому фургоні за 2000 доларів, повністю списаному хаотично чорно-білим текстом. «Прокиньтесь, голуби - брехуни, птахи заряджаються на лініях електропередач. Спостереження за птахами працює в обидва боки».
[15:09]«В обидва боки!» Там було все: мерч, наліпки, футболки, капелюхи, організація, символіка, ритуали і певна своя якась естетика. Найцікавіше тут — це не те, що рух обдурив людей. Переважна більшість прихильників абсолютно свідомі учасники перфомансу. Вони знають, що птахи справжні, і вони не якісь жертви дезінформації, це актори гігантського масового спектаклю. На мітингах бувало паркувались машини з наклейками Берні Сандерса і з ультраправими прапорами. Рух примудрився об'єднати людей з протилежних полюсів американської політики через спільний сміх над абсурдом. І саме тут з'являється одна така невеличка тріщинка, яка робить цей кейс не просто смішним. На ці мітинги приходять справжні ортодоксальні конспірологи. Вони бачать Макіндо і вважають його своїм, беззаперечним лідером, який теж бачить приховану матрицю. Вони починають розповідати йому свої реальні антисемітські, расистські, антиурядові теорії, щиро і без жодної іронії. При цьому не розуміючи, що він просто грає роль. Для них рух «Птахи не справжні» — це просто ще один фронт у великій війні за правду. Птахи, вакцини, масони, рептилоїди — яка, бляха, різниця? Головне, що ми бачимо те, чого не бачать вівці. Є і зворотній ефект. Деякі люди, глибоко занурені в реальну токсичну конспірологію, всякі адепти QAnon, фанати теорії про 5G-контроль, намагалися інтегрувати птахів-дронів у свою картину світу. Просто додали ще один рядок до свого списку. І в цей момент межа між пародією і тим, що вона пародіює, стала по-справжньому тоненькою. Коли рух став масовим, деякі справжні конспірологи оголосили, що «Птахи не справжні» — це урядова спецоперація, це рух, створений, щоб дискредитувати справжніх шукачів правди. Типу, конспірологія всередині конспірології, змова проти змови. Це якась рекурсія, від якої в нормальної людини починає боліти голова, а в конспіролога, навпаки, все стає ще зрозумілішим. Журналістам на телебаченні теж не було весело. Ведучі локальних новин запрошували Макіндоу в студію і щоразу не могли зрозуміти, що саме перед ними: божевільний троль чи активіст. Він просто бездоганно тримав маску, відповідав абсолютно серйозно. Січень 2022-го, прямий ефір на WGN9 у Чикаго. Макіндоу в образі параноїдального пташиного трузера імітує напад паніки прямо в кадрі і нібито блює. Ведучі сидять з відкритими ротами, не знаючи, чи викликати лікаря, чи вирізати це з ефіру. І в такі моменти з'являвся ще один цікавий парадокс: журналісти, які мали б фільтрувати всяку маячню, своїми розгубленими реакціями несвідомо надавали їй певної ваги, бо реагували на неї доволі серйозно, як на якусь новину. Це рівно та сама механіка, що і в Шолохова з Курьохіним, тільки через 30 років і на іншому континенті. Потім маска падає. Травень 2022-го. Макіндоу сідає перед камерами 60 Minutes на CBS. Не в ковбойському капелюсі, а просто в футболці. Говорить спокійним, інтелігентним голосом: «Ми говоримо про це як про іглу. Ми будуємо укриття з того самого матеріалу, який становить загрозу. Беремо матеріали того, що нас оточує — дезінформацією. Будуємо з них щось, щоб бути в безпеці, разом і сміятись». Іглу, тобто укриття від холоду, не голку — укриття від дезінформації, побудоване з дезінформації. Взагалі Макіндоу виріс у глибоко консервативній, фундаменталістській громаді сільського Арканзасу. Домашнє навчання ізолювало його від зовнішнього світу. Для його оточення Барак Обама — буквально антихрист, у вакцинах мікрочіпи, і це щирі переконання дорослих людей, які його виховували. Він казав: «З дуже раннього віку я став швидше спостерігачем, ніж учасником, що створило реальну самотність з ідеологічної точки зору». Пізніше він працював офіціантом у найбагатшому заморському клубі Півдня США, мовчки носив тарілки і слухав, як місцева еліта за обідом обговорює меншини, політику і змови. Він побачив, як працює така собі племінна мова, набір кодових слів, які відрізняють своїх від чужих. Люди не вірять у змови, тому що вони дурні, вони вірять, тому що це дає їм певне плем'я. У квітні 2023 року Макіндоу виходить на сцену TED і формулює це прямо. «Головний драйвер, який штовхає людей у конспірологію, це не дурість і не брак освіти — це самотність. Людина, яка не має свого племені, піде його шукати — у QAnon, у плоску Землю або в антиваксерів. Її там приймуть, скажуть: «Ти бачиш правду, вони — ні». І ця приналежність виявиться сильнішою за будь-які докази. Він каже: «Підлітки це розуміють, їм не потрібні висновки». Покоління Z не пам'ятає світ, де новинам можна було взагалі вірити. Для них гра в птахів-дронів — це безпечний спосіб сміятися з дезінформації, замість того, щоб в ній тонути. Ти копіюєш мову змови зсередини, і через це починаєш бачити, як працюють справжні.
[20:17]Небесний Єрусалим. На території п'яти південних областей України: Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька — будується таємна держава для ізраїльтян. Сюди мають приїхати 5 мільйонів євреїв, столицею стане Дніпро. Місцевих українців залишать як обслуговуючий персонал, квоти для них вже визначені. Фінансування йде від глобальних еліт, домовленості підписані у світових столицях. Війна, яку Росія веде в Україні — це не агресія, а зачистка території для нових господарів. Обидві армії, і російська, і українська — це просто інструменти в руках глобального сіоністського уряду.
[21:11]Можливо, навіть серед ваших знайомих є ті, що вірять в цю маячню, бо місцями аргументи виглядають доволі логічно. Ось звідки все почалось, чому, як і навіщо. Дешева студія, погане освітлення, YouTube-канал, про який ніхто не чув. В кадрі чоловік старшого віку, інтелігентної зовнішності, в окулярах. Говорить гранично спокійним, розмірним голосом технократа. Поруч мовчки сидить молода дівчина з великим татуюванням зірки Давида на нозі. Чоловік тримає перед собою кольорову карту України. Він звітує про поточні етапи створення Небесного Єрусалима, таємної держави для ізраїльтян, яка має бути побудована на території п'яти південних областей України. Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька. Це Ігор Беркут, справжнє прізвище Геко, людина маргінальної партії Велика Україна, який сам себе позиціонував як випускник Московського вищого військового командного училища, офіцер розвідки, ветеран Афганістану, що доволі складно перевірити, але зв'язки з російськими структурами, судячи з контексту і каналів поширення, доволі очевидні. Чому саме Дніпро і чому серед тих п'яти областей немає Дніпровської — це питання. Але місцевих українців залишать як обслуговуючий персонал. Типу, квоти для них вже визначені. Фінансування йде від глобалістів. Багатомільярдні транші, таємні домовленості, світові столиці, секретні ради — це все вже вирішено, і відлік пішов. Форма псевдодокументальна: карти з лінійками, кольорові зони, посилання на домовленості. Та сама формула: серйозний антураж, та сама форма. Серйозний антураж робить будь-що правдоподібнішим. Якби на цьому все закінчилось, це був би просто ще один фрік на YouTube, нішева маячня для вузького кола, і кількість переглядів від якої плакав би навіть я. Але ця маячня не зупинилась. 24 лютого 2022 року так звана Росія починає повномасштабне вторгнення в Україну. Перші тижні — це хаос, паніка, евакуація, бомбардування, людям реально страшно. Саме в цей момент старі відео Беркута починають масово розповзатися. Хтось нарізає довгі відео на короткі ударні фрагменти, без контексту чи пояснення, тільки жах і правда, яку від вас ховають. Ці нарізки потрапляють у Telegram-канали, проросійські пабліки, звідти, звісно, у всякі Viber-родинні чати. Хтось із друзів або родичів, вже наляканий, пересилає фрагмент в сімейну групу, типу, «Це передав мій кум з СБУ», і починається класичне сарафанне радіо, яке імітує інсайдерську інформацію. Анонімне голосове повідомлення у Telegram чи ТГ має для наляканої людини більше ваги, ніж офіційний спікер генштабу, бо кум же ж всередині. Паралельно ті самі фрагменти потрапляють у TikTok, короткі відео з драматичною музикою, текст на екрані, карти з кольоровими зонами. Алгоритм, звісно, підхоплює, бо у відео високе залучення, а йому срати, чи це правда, аби люди реагували. Точний масштаб і ступінь координації цих вкидів, звісно, не зрозумілий, але фактчекери «Детектор медіа» і європейські аналітичні центри фіксують закономірність. Сплески циркуляції цих наративів збігаються з моментами найбільшої вразливості суспільства. Масові ракетні удари, блекаути, коли людям найгірше, саме тоді просте пояснення починає повзти каналами. Ківа історично заявляє в ефірах російського телебачення: «Захід будує в Україні новий Єрусалим». Ківа, той, що лох і здох, історично заявляє в ефірах російського телебачення: «Захід будує в Україні новий Єрусалим».
[24:41]І саме цей наратив підхоплюють ті інші колаборанти. Скоординовані Telegram-канали починають масовий вкид. Теорія маргінального фріка стає інструментом державної пропаганди. Маргіналу навіть платити не потрібно, його ідеї забирають і масштабують. Тут же, насправді, не так смішно, це зовсім інший жанр абсурду. Небесний Єрусалим — це не інтелектуальна сатира, як у Курьохіна, чи молодіжний перфоманс, як у Макіндоу. Це конспірологія, побудована на антисемітських штампах, яку російська пропагандистська машина підхопила і масштабувала як зброю в реальній війні. Для тих, хто її створив і розганяє — це реальний інструмент, а для частини аудиторії, яка її ковтає в моменти паніки — це реальний об'єкт віри. І саме тому вона небезпечна: вона працює як пропаганда, і як щирий самообман одночасно. Що саме вона продає? Реальна війна — це часто хаос, кривавий сурогат, відсутність швидкої логіки. Людській психіці нестерпно важко прийняти простий і страшний факт: величезна сусідня держава просто вирішила фізично знищити тебе через імперські амбіції якогось придурка. Це якось занадто просто, тупо і страшно. І тут з'являється такий собі Небесний Єрусалим: він пропонує зовсім іншу картину. Виявляється, є якийсь хитрий глобальний ляльковод, війна — невипадкова, вона спланована від А до Я, і за нею стоять таємні сили. А значить, у цих смертях є значно більше прихованого сенсу, хтось контролює процес. Це такий собі психологічний анестетик: він знімає провину. Ти не можеш перемогти всемогутній глобальний уряд, отже, опір марний. Навіщо донатити на армію, волонтерити, мобілізуватися, все ж вже вирішено за нас. Сам текст теорії доволі тупий, як і попередні дві. Отрута тут не в тому, що теорія робить з людиною, яка її ковтає — вона забирає суб'єктність. Перетворює людину з бійця на пасивного спостерігача чужої гри, і саме це, мабуть, головна мета. Давайте подивимось, як вся ця конструкція розсипається від банальної, базової логіки. По-перше, Ізраїль нібито шукає безпечне місце для релокації через загрози на Близькому Сході. Переїхати планує на Південь України, одну з найбільш замінованих, зруйнованих і обстрілюваних територій у світі. Держава Ізраїль при цьому вкладає мільярди в Залізний купол, власну інфраструктуру і демографію. Логіка переїзду з високотехнологічної фортеці в зону найбільших бойових дій в Європі, якась, як мінімум, дивна. Друге, територію, яку конспірологи називають «підготовленою для нових господарів», російська армія методично перетворює на випалену землю. Маріуполь, де зрівняли з землею цілі квартали, Волноваха, яку стерли в пил, підрив Каховської ГЕС, який затопив сотні квадратних кілометрів і знищив екосистему на десятиліття вперед. Якщо мета — побудувати комфортне життя для 5 мільйонів переселенців, то чому союзник, який нібито розчищає для них цю територію, знищує цю територію так, що відновлення триватиме руками? Третє, для підтвердження теорії пропагандисти наводять повністю вигадані цитати, нібито Генрі Кісінджер казав, що через 10 років Ізраїлю не буде. Нібито європейські лідери підписали секретні угоди, а мексиканські дипломати проговорились на закритих зустрічах. Жодна з цих цитат ніколи не підтверджувалась жодним авторитетним джерелом, архівом чи західним медіа. Це чисті фейки, зібрані за тим самим принципом, що і лист Леніна до Плеханова у Курьохіна, тільки Курьохін жартував, а тут ні. Четверте, російська пропаганда одночасно звинувачує Україну в системному нацизмі, і тут же, що Україною керує глобальний сіонізм. Тобто, Україна одночасно нацистська і єврейська. Одна машина генерує взаємовиключні наративи. І це не помилка, це такий собі метод. Мета — не довести щось конкретне, а створити загальний туман, в якому людина втрачає орієнтири і перестає вірити будь-кому. Людина, яка не вірить нікому, рідше діє, саме це їм і потрібно. Це технологія. Беркут позиціонував себе як кадрового офіцера, і незалежно від того, наскільки це правда, його ідея потрапила саме туди, куди і потрібно було російській пропаганді, а масштабування — це схоже вже робота координованих пропагандистських мереж. Наратив спирається на глибинну, століттями культивовану в Східній Європі антисемітську традицію. Міф про «міжнародне єврейство» чи «Протоколи сіоністських мудреців» — фальшивка, зроблена царською охранкою понад 100 років тому, яка досі гуляє Інтернетом. Змова Сороса — це хазарський каганат, перетворений на геополітичне страшилище. Це старий антисемітизм, якому просто поміняли обкладинку. Замість середньовічних звинувачень у отруєнні колодязів сіоністи зачищають Південь України. Формула рівно та сама: є темний ворог, він діє в тіні, він контролює все, і він не такий як ми. Беркут просто взяв цю формулу і доклеїв до неї карту, буквально, кольорову карту п'яти областей. І ця конструкція працює. Звісно, не на всіх і навіть не на більшість, значна частина суспільства ігнорує або висміює ці вкиди. Але в моменти найвищого стресу, коли людина втратила рідних, коли будинок зруйнований, чи коли немає світла й тепла, короткі, перепаковані відео з простими поясненнями починають повзти родинними чатами, і для когось це хрінь стає легшою, ніж правда. Отож, три різних, доволі ідіотських теорії змови, але один механізм. У 1991-му достатньо було серйозне обличчя і телевізійного авторитету, Курьохін показав формат сильніший за зміст. Якщо людина бачить знайомий антураж, академічний стиль, товсті книги, спокійний тон, мозок автоматично вимикає перевірку, не тому що людина дурна, а тому що так працює довіра. У 2017-му достатньо було гри, мему і відчуття «є свій». Макіндоу показав: сучасна конспірологія тримається не на доказах, а на приналежності. Людям не потрібно вірити в птахів-дронів, їм потрібно бути частиною чогось, мати якесь плем'я, спільний жарт, мати укриття від інформаційного шуму, який задушив їхнє покоління. У 2022-му достатньо було страху і красивого пояснення для жаху. Беркут і ті, хто його підхопив, показали: абсурд може бути зброєю, яка відключає здатність сказати: «Це моя війна, і я буду боротися». Спільна вісь у всіх трьох кейсів: люди купують не логіку змови, а те відчуття, яке вона їм продає — відчуття сенсації, гри чи великого плану. Але моральна ціна доволі різна. Курьохін зробив таке собі щеплення: люди після нього засумнівалися в тому, що каже телевізор. Макіндоу побудував укриття, дав своєму поколінню спосіб сміятися замість того, щоб тонути. Беркут і ті, хто його масштабував, зробили зброю, дали наляканим людям отруту замість правди і забрали в них волю боротися. Це не одна і та сама функція, це три різних вчинки з різною мірою відповідальності. Спосіб, яким усі три працюють, один: поки ми дивимось на зміст теорії, щоб зрозуміти, чому хоч хтось в неї вірить, ми дивимось не туди.
