Василь Стефаник | Біографія | Цікаві Факти |

[0:00]Вітаю! Ви на каналі iMedia Master. Сьогодні дізнаємось, хто такий Василь Стефаник. Знов з вами Богдан Когут і знову говоримо про українця, якого треба знати. Василь Стефаник - талановитий український письменник-реаліст. Його творчість припадає на кінець XIX та на початок XX століття. За життя письменник видав п'ять збірок оповідань і всі вони викликали подив критики того часу. Публікувалися в Канаді та Чехії. Насправді Стефаник написав не так вже й багато. Його художні твори вміщалися в одному томику. І все ж ім'я письменника стоїть поряд з іменами найвидатніших новелістів світу. Василь народився в сім'ї заможного селянина Семена Стефаника в 1871 році. В селі Русові на Станіславщині, тепер Снятинський район Івано-Франківської області. Його батько мав важкий характер, тож виховував сина досить суворо. Малий Василько змалку горнувся до матері Оксани Федорівни, яка була родом із сусіднього села. Жила родина заможно. У Василя Стефаника було два рідні брати: Володимир та Юрій, і дві сестри: Марія та Параска. Коли у Великодню п'ятницю 1911 року згоріла батьківська хата, мати Оксана встигла винести з полум'я подушку, в якій були зашиті гроші. І рід Стефаників злиднів не зазнав. Натомість був збудований ще більший будинок, який у селі Русові стоїть і донині. Батько був суворий, проте на освіту Василя не шкодував ні часу, ні коштів. Спочатку віддав його до Русівської початкової школи, потім до Снятинської міської школи. Згодом підліток гриз науку вже в польській гімназії у Коломиї. Там над ним нерідко знущалися, бо ж у галицьких гімназіях часів Австро-Угорщини навчання тривало німецькою та польською мовами. Українська перебувала під забороною. У 1890 році Стефаник у зв'язку з звинуваченням в нелегальній громадсько-культурній роботі змушений був залишити навчання в Коломиї і продовжити його в Дрогобицькій гімназії. Там він брав участь в громадському житті, став членом таємного гуртка молоді, особисто познайомився з Франком, з яким потім підтримував дружні стосунки. Після закінчення Дрогобицької гімназії Стефаник вступає на медичний факультет Краківського університету. Однак за визначенням письменника, з цієї медициною вийшло діло без пуття. Замість студіювання медицини, він поринає у літературне і громадське життя Кракова. Видавши в самому кінці 1900 року збірку новел "Дорога", Стефаник залишив навчання в університеті і виїхав із Кракова. На той час стосунки з батьком, який зовсім відмовив синові в утриманні, сильно погіршилися. Після смерті Оксани Стефаник, матері Василя, батько одружився вдруге. Молодого хлопця це засмутило і він зовсім перестав спілкуватися з батьком. Першою любов'ю письменника була Євгенія Бачинська. Проте все скінчилося трагічно. Василь не думав ще про одруження, а Євгенія чекала сватів. Її переживання з цього приводу, вразливість і туберкульоз вкоротили віку дівчині і вона померла в 23 роки. За ним упадала і відома оперна співачка Соломія Крушельницька. Але Стефаник казав, що чоловіком співачки він бути не може. Також Василь Стефаник довгий час приятелював і листувався з Ольгою Кобилянською. Другою і не менш трагічною любов'ю Василя стала Євгенія Калитовська. Але вона була одружена і мала двоє дітей, і хоч відповідала взаємністю, але піти з сім'ї не могла. Але й Калитовська померла рано. А от одружився Стефаник на її сестрі Ользі Габурак. Шлюбними батьками на їхньому весіллі були Іван Франко і Северин Данилович. Про Олю Стефаник говорив так: "Найбільший мій приятель і мати моїх трьох дітей". Тоді Василь з родиною оселився в селі Стецевій і зайнявся сільським господарством. Там письменник також активізував громадську діяльність, став депутатом австрійського парламенту. Вся його громадсько-культурна діяльність була спрямована на піднесення самосвідомості народу Західноукраїнських земель. Разом з жінкою Ольгою Стефаник прожив усього 10 років. Після смерті Ольги жив з третьою сестрою Габориків - Оленою, виключно як приятель. Олена допомагала йому виховувати синів і вести господарство. Після розпаду Російської імперії Стефаник гаряче вітав утворення Української Народної Республіки. Але після громадянської війни і поразки визвольних змагань письменник болісно переживав крах своїх сподівань. Розуміючи великі заслуги Стефаника перед українським мистецьким словом, радянський уряд з пропагандивною метою призначив йому в 1928 році персональну пенсію. Проте Стефаник у 1933 році відмовився від персональної пенсії, коли довідався про штучно створений голод і переслідування української інтелігенції. Дізнавшись про цю ситуацію, митрополит Андрій Шептицький призначив письменникові пенсію від української греко-католицької церкви. Помер український письменник у 1936 році і похований у рідному селі Русів. Творчість Василя Стефаника не просто майстерне зображення галицького сільського побуту, а й заглиблення в аспекти людського життя. Його творчість та манера письма мали великий вплив на розвиток української новелістики. Дякую вам, що додивились таке відео до кінця. Надіюсь, воно було для вас корисним. Ви поставили мені вподобайку, підписались на канал, також залишили свій коментар. Ну що ж, залишається чекати наступні відео.