[0:14]Привіт усім! Мене звати Гліб, і це курс Всесвітньої історії дев'ятого класу. Сьогодні наша місія — згадати все. Протягом теми ми вивчили історії багатьох країн: Франції, Німеччини, Великої Британії, Італії, США, Російської та Австро-Угорської імперій, Японії, Китаю та Османської імперії. Фух, здається, все зміг вимовити. Але як же це нам зробити? Спробуємо все пригадати за допомогою плакатів, акцентувати увагу на деталях і пригадати те, що ми вивчали. Але часу обмаль, тож гайда працювати. Почнімо із Франції. Остання чверть XIX століття була для неї вкрай невдалою. Погляньте на це зображення. Пам'ятаєте, з якою подією воно пов'язане? Із франко-прусською війною 1870-1871 років. Її результатом стали суттєві територіальні втрати та значна контрибуція, яку мала сплатити Франція. Що ж ми бачимо на зображенні? Пруссія прощається із Францією. Образ німецької держави досить упевнений і войовничий. Вона невипадково тримає у руках саме такі речі: валізу — це контрибуція, гроші, які сплатила Франція за збитки, і прапор, символ Другої французької імперії, держави, яка припинила своє існування внаслідок програшу у франко-прусській війні.
[2:08]Підпис зображення теж невипадковий. Завдяки війні Пруссія завершила своє об'єднання та згодом перетворилася на Німецьку імперію — провідну державу Європи. І звернення Франції: "Ми зустрінемося знову!" — лише підтверджує, що в майбутньому інтереси цих держав стануть причиною конфлікту чи війни. Навіщо ми досліджували це зображення? Бо весь подальший розвиток Франції буде спрямований на те, щоб повернути втрачені території та помститися Німеччині. У країні відбувалося протистояння різних політичних сил, науково-технічний прогрес та економічне зростання. Наприкінці XIX століття французьку республіку сколихнула серія внутрішньополітичних криз: Панамська афера, буланжизм, справа Дрейфуса. Незважаючи на всі труднощі та досягнення, Франція прагнула реваншу. Німецький фактор був присутнім у справі Дрейфуса та у справі Буланже, у міжнародних відносинах та в активній колоніальній політиці. Для Пруссії остання чверть XIX століття була вкрай успішною. У 1871 році відбулося утворення єдиної Німецької імперії. І ця подія стала доленосною як для німецького народу, так і для всього світу. Погляньте на зображення. Тут ми бачимо чимало історичних діячів: імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа, російського імператора Олександра II та імператора Німецької імперії Вільгельма I. Ця карикатура присвячена створенню Союзу трьох імператорів, угоді, яка розпочала нову еру міжнародних відносин, добу альянсів. Головним героєм зображення є канцлер Отто фон Бісмарк. Цей державний діяч відіграв ключову роль в об'єднанні німецьких земель і розпочав формування нової системи міжнародних відносин. Саме тому залізний канцлер зображений тут, як лялькар, що керує іншими державами, зокрема і власною. Здійснивши вдалі соціально-економічні та суспільно-політичні перетворення, Отто фон Бісмарк зміг створити нову державу, яка в подальшому претендувала на європейську гегемонію та територіальний перерозподіл колоніального світу. Історія італійського королівства доволі схожа на історію Пруссії. Італія теж завершила об'єднання, і в країні почали впроваджуватися демократичні реформи. Проте вони не мали такого успіху, як у Німеччині. Помилки у політичній реформі, невирішеність аграрного питання сприяли появі проблеми Півдня та наростанню соціальних рухів. Намагання скопіювати досвід Німецької імперії та насильно владнати внутрішні проблеми були марними. А спроби Джованні Джолітті реформувати італійське суспільство не мали ефекту. Італійський уряд намагався загравати із населенням і догодити всім. Саме таким його побачив автор цієї карикатури. Упродовж останньої третини XIX, на початку XX століття Британська імперія залишалася однією з найпотужніших держав світу. Однак країна втратила першість у промисловому розвитку, а частка у світовій торгівлі суттєво зменшилася. Звичайно, це мало вплив на стабільність держави, тож колонії посилили боротьбу за самостійність. У самій Британії теж вистачало клопотів, зокрема, чимало соціально-економічних проблем. Тож влада пішла на поступки і запровадила низку реформ. Символом Британії цього часу був колос, щоправда, не родоський, а британський. І в нього було ім'я: Сесіл Джон Родс, британський діяч і бізнесмен, ініціатор колоніальної експансії в Південній Африці. В одному із своїх листів він стверджував, що англосакси, тобто британці, були першою расою у світі. Тож, чим більше їх, тим краще для розвитку людства. Здавалося б, нічого такого, проте в його майбутньому іншим народам судилося стати лише робочою силою, яка мала забезпечувати комфортне життя британців. Погляньте, як він стоїть, немовби заявляє, що цей континент належить йому. Відомий письменник Марк Твен так характеризував Родса: "Він до цього дня стоїть на карколомній висоті, під самим куполом неба, залишаючись… архангелом із крилами — для однієї половини світу й дияволом з рогами — для іншої". Сесіл Родс став уособленням тодішньої Британської імперії, держави, що панувала над половиною світу. Наприкінці XIX століття Сполучені Штати Америки стали могутньою індустріальною державою. За темпами економічного розвитку Америка впевнено тримала перші позиції у світі, а вдала реформаторська діяльність Теодора Рузвельта та Вудро Вілсона забезпечила внутрішню стабільність країни. Це дозволило США перейти до активної зовнішньої політики, внаслідок чого держави Латинської Америки: Куба, Філіппіни, Пуерто-Рико та інші перетворилися на колонії. Погляньте, цей плакат яскраво демонструє характер США на початку XX століття. Тут Америку зображено як суворого вчителя, що прагне навчити нерозумних дітей — інших, менш розвинутих країн. Ну, зважаючи на успішний економічний розвиток, американці вважали своїм обов'язком навчити інших бути успішними. Ілюстрація є цікавою із інших причин. Учитель набагато вищий і більший за всіх присутніх у кімнаті. Це доволі промовисто свідчить про те, якими себе бачили самі американці. Погляньте тепер на перший ряд. Там сидять діти Карибського регіону. До речі, це для того, щоб вчитель міг їх краще бачити і в разі чого допомогти чи то порадою, чи то указкою. Зазвичай в американських школах за першу парту садили дітей, які найгірше вчилися. В картині присутні образи, що символізують рабство та каторжну працю, дискримінацію корінного населення. Спробуйте їх знайти самостійно. Як ми бачимо, США можна сміливо вважати наступницею Британської корони. Російська імперія та Австро-Угорська імперія розвивались схоже. У 1860-1880-х роках відбувається реформування імперій. Модернізація економік сприяла подальшому політичному та економічному розвитку. Однак незавершеність реформ і збереження самодержавного політичного устрою в Росії стали причинами зростання впливу різних політичних сил і радикальних груп. Крім того, обидві країни, попри таку складну внутрішньополітичну ситуацію, продовжували активну зовнішню політику, яка була спрямована на розширення їхніх колоніальних володінь. Тож не дивно, що після Першої світової війни вони зникли. Але це зовсім інша історія. У контексті історичного розвитку Російської та Австро-Угорської імперій є доречним цей плакат. На ньому зображений російський імператор Микола II. Він тримає шаблю на поготові, немов застерігаючи ворогів. Пояснення ми читаємо у підписі до зображення: "Я маю намір захищати самодержавство так само твердо і непохитно, як це робив мій батько".
[12:02]Це й намагалися зробити Росія упродовж другої половини XIX століття. Японія у другій половині XIX століття перетворилася на потужну промислову націю. Період Мейдзі став знаковим, оскільки модернізація усіх сфер суспільного життя дала поштовх для початку перетворення японської держави в імперію. Цей плакат можна вважати символом Японії, та зазначу, що він характеризує пізніший період розвитку держави. Але всі передумови до такого розвитку існували саме в другій половині XIX століття, коли Японія домоглася скасування нерівноправних договорів із провідними світовими державами та розпочала експансію у східному регіоні. Як ви розумієте, метою японської держави було світове панування. Закривавлена шабля та море навколо імперії засвідчують, що новостворена імперія готова до кривавих конфліктів. Історичний розвиток Китаю відрізнявся від розвитку Японії. Якщо на початку XIX століття це була могутня держава, то вже в другій половині XIX століття Китай втратив свій суверенітет і перетворився на колонію країн Заходу, Росії та Японії. Це зображення, якнайкраще демонструє долю країни. Китай тут показаний в образі переможеного дракона. Довколо нього різні тварини. Тварини — це держави, що боролися за панування в ньому. Ведмідь — традиційний образ Росії, лев — Британської імперії, Німеччина то традиційно орел, і так далі. До речі, політика колонізаторів та бездіяльність уряду викликали спротив населення. Повстання Тайпінів та Іхетуанів були придушені за допомогою колонізаторів. Чому я вам про це розповідаю? Тому що і наше зображення, створене після боксерського повстання, демонструє, як європейські країни та Японія готові розділити Китай на шматки. Як ми з вами вивчили, представники маньчжурської династії намагалися провести реформи. Однак їхні дії були нерішучі, тож, зрештою, вибухнула революція, яка змінила державу назавжди. Остання країна — Османська імперія. Тут найкраще почати із зображення. Погляньте, тут кожен елемент важливий. Чоловіка, що сидить, уособлює Османську імперію. Мотузка у його руках має багато елементів: обіцянки та реформи, вбивства християн, рабство, фанатизм та мусульманство. Якщо бути уважним, то можна побачити, що мотузка — це частина шибениці. Чому? Пригадаємо. Спроби модернізації Османської імперії зазнали невдачі, а погіршення соціально-економічного та політичного становища призвели до Молодотурецької революції 1908 року. Тож карикатура мала рацію: далі так існувати вона просто не могла. На цьому все. Дякую всім за увагу. З вами був Гліб і це курс Всесвітньої історії дев'ятого класу.
