[0:14]Вітаю! Мене звати Анастасія Євдокимова і разом ми відкриваємо захопливий світ української літератури, а також життя і творчості Тараса Шевченка. Якими були 30-ті-40-ві роки XIX століття на території Російської імперії? Період спаду колонізованих культур і української зокрема. Якщо доти великим освітнім центром була Києво-Могилянська академія, то еміграція освічених кадрів у північну столицю Петербург, домінування російської мови, здрібніння дворянства тепер давалися взнаки. Російська імперія впевнено утверджувала себе як наступницю Київської Русі та намагалася стерти будь-які проміжні етапи. Першими страждали артефакти національної пам'яті: мова і фольклор та культурної спадщини - сліди козацтва. Проте водночас в Європі - це період розквіту романтизму, як літературного, так і політичного: інтерес до народництва і звернення до народної мови. Щоб зберегти пам'ять про минуле, важливо віднайти традицію, ниточку зв'язку з кількома поколіннями та вести діалог з попередниками. А хто був у літературі до Шевченка? Найважливіші: Іван Котляревський і Григорій Квітка-Основ'яненко, тобто зачинателі поезії, прози і драматургії новою українською мовою. І одному, і другому класику Тарас Шевченко присвятив вірші. З одного боку він віддавав їм шану, а з другого проводив між собою та ними межу і вказував, що надалі з цією народною мовою працюватиме саме він. З Григорієм Квіткою-Основ'яненком Тарас Шевченко листувався. Він навіть звертався до Квітки з проханням надіслати елементи українського народного вбрання: дівочу сорочку, плахту, стрічки, щоб з них малювати етюди. У листуванні 1841 року Квітка-Основ'яненко назвав Шевченка батьком української літератури, хоча був значно старшим. Він сказав: "Роби, батьку, так далі". Тож Шевченко - другий батько української літератури після Котляревського. Пригадайте, коли ми вивчали сентиментальну Квітчину повість "Маруся", то наводили цитату з листа Тараса Шевченка до старшого колеги. Цитую: "Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце бачу, як, може, ніхто на світі. Ваша "Маруся" так мені вас розказала". Кінець цитати. Тобто, по-справжньому глибоко пізнавши твір, можна відкрити і душу автора. Однак, найсильніше Шевченка зачепив інший Квітчин текст. У 1839 році в Петербурзькому журналі "Отечественные записки" виходить російськомовний нарис Квітки "Головатый (Материал для истории Малороссии)". У ньому йдеться про Антона Головатого - кошового отамана Чорноморського козацького війська. Головатий - останній із представників козацької верхівки. За 12 років після ліквідації Запорозької Січі, за дорученням царського уряду Антон Головатий та Сидір Білий сформували військо для морських боїв, зокрема російсько-турецької війни 1787-1791 років. Для Шевченка Головатий - останній з козаків, носій традиції козацтва, батько-отаман. Пригадайте, коли ми аналізували тексти "Тарасова ніч" та "Іван Підкова", то зауважували значення козаччини для Шевченка, його внутрішню потребу романтизувати той період. Літературознавець Іван Дзюба надзвичайно влучно зазначив: "Він звернувся — хоч і «фрагментарно» — до сторінок національної історії, до її героїчних постатей, протиставляючи бурхливе минуле сучасній оспалості (це були ті «плачі» про минуле, які в Шевченка запліднилися гнівом). Шевченко зробив знову актуальною естетику народної пісні й балади. У центр свого художнього світу він ставив людську особистість з усіма її проблемами. Так, ця особистість нарікає на долю, страждає, відчуває самотність. У першу збірку Тараса Шевченка "Кобзар" 1840 року увійшов вірш "До Основ'яненка". Написаний як послання-відповідь Григорію Квітці-Основ'яненку на його нарис про Антона Головатого. На початку Тарас Шевченко веде діалог з природою. Він сумує за козацькою минувшиною. Цитую: "Нема Січі, пропав і той, Хто всім верховодив! Нема Січі; очерети У Дніпра питають: «Де-то наші діти ділись, Де вони гуляють?»" Кінець цитати. Немає більше ні Січі, ні керівників, які могли би приймати рішення, немає рішучих лицарів-захисників, які би захищали ідею. Тут і чайка скиглить, і могили в степу, і червоні козацькі жупани, які мали би накрити всі українські землі. Цитую: "Не вернуться сподівані, Не вернеться воля, Не вернуться запорожці, Не встануть гетьмани, Не покриють Україну Червоні жупани!" Кінець цитати. Так, як колись, уже не буде. І Шевченко вважає це втратою. Цей фрагмент він емоційно підсилив єдинопочатком (анафорою) "не". Цитую: "Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти". Кінець цитати. Що було раніше? Чиєю мовою ми розмовляємо? Яку традицію продовжуємо? Автор шукає відповіді на ці запитання в минулому. Цитую: "Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!" Кінець цитати. Поезія "До Основ'яненка" сповнена віри. Адже якщо зовсім нещодавно, якісь півстоліття тому був козацький ватажок Головатий. Це означає, що козацька традиція ще жива: усе можна відновити та відбудувати. Оповідач веде діалог з Головатим - батьком-отаманом, але водночас звертається до Основ'яненка, називає його батьком.
[8:24]Він ділиться з ним, як зі старшим товаришем, своїми думками та болями. Цитую: "А ти, батьку, Як сам здоров знаєш, Тебе люде поважають, Добрий голос маєш; Співай же їм, мій голубе, Про Січ, про могили, Коли яку насипали, Кого положили, Про старину, про те диво, Що було, минуло…" Кінець цитати. Письменник пише про те, що тяжко жити з ворогами, тобто бути на самоті серед чужих. Тут зауважуємо мотив самотності. У думці "Тече вода в синє море" Шевченко пише про те, як почуватиме себе козак на чужині. Ні з ким буде поплакати, ні поговорити. Так і сам автор себе почуває у чужій сторонці, а навколо у Петербурзі - чужі люди. Їх розділяє не лише побут, але й мова. Петербург був чужим для Шевченка. Інша їжа, постійний холод, безрадісні краєвиди. Цитую: "Нехай я заплачу, Нехай свою Україну Я ще раз побачу". Кінець цитати. Попереду Шевченка чекає кілька подорожей в Україну, тому свою Україну він неодмінно побачить ще, але забігаючи наперед, скажу, що побачене його дуже засмутить. Ще один мотив, до якого звертається неодноразово Тарас Шевченко - страх смерті на чужині. Цитую: "Нехай ще раз усміхнеться Серце на чужині, Поки ляже в чужу землю В чужій домовині". Кінець цитати. Пригадайте, у поезії "Думи мої" він також припускав, що може більше ніколи не повернутися на рідну землю і померти далеко від дому. Постать кошового Антона Головатого надихнула Шевченка на ще один мистецький твір. У листі до товариша Якова Кухаренка Шевченко попросив надіслати йому козацький одяг для того, щоб точно змалювати костюм Головатого.
[11:02]Отже, сьогодні ми відкрили для себе ще один вірш зі збірки "Кобзар" - послання до старшого товариша Тараса Шевченка Григорія Квітки-Основ'яненка. Вірш "До Основ'яненка" 1839 року виник як відповідь на нарис Квітки про останнього з козаків, кошового Антона Головатого - "чиї ми діти". У творі автор сумує за козаччиною і намагається розповісти сучасникам, хто ми є і звідки походимо - "чиї ми діти". Це один з трьох творів "Кобзаря", який шукає відповідей у добі козаччини. Поряд з поезією "До Основ'яненка" стоять також поеми "Тарасова ніч" та "Іван Підкова". Дякую за увагу. До нових зустрічей.
