9 клас. Українська література. Тарас Шевченко «Іван Підкова»

[0:15]Вітаю! Мене звати Анастасія Євдокимова і разом ми відкриваємо захопливий світ української літератури. Якщо уявити, що всі знання Тараса Шевченка про історичне минуле України можна було би помістити у заплічник, що би ми туди поклали? Зокрема, історичні книжки з особистої бібліотеки, фольклорні записи з піснями й думами, міфами й легендами, а ще сильну віру та любов до рідної землі. Поступово ми згадаємо про всі ті складові, які вплинули на погляди Тараса Шевченка. Адже ми продовжуємо розмову про ранню творчість поета й поговоримо про його підходи до роботи з історичною тематикою. У першій збірці Кобзар виділяють три тексти, пов'язані з історією України: поеми Тарасова ніч та Іван Підкова, вірш До Основ'яненка. Де із ким Шевченко міг говорити про історію України? У Петербурзі письменник перебував у середовищі, де питання українського минулого було актуальним та обговорюваним. Серед його приятелів були професійні історики. Зокрема, Осип Бодянський та Михайло Максимович. Пригадайте, останній був ректором Київського університету та запрошував на роботу в Київ Миколу Гоголя. Також Шевченко товаришував з істориком Миколою Маркевичем, автором історії Малоросії. Читав історію Малої Росії історика Миколи Бантиш-Каменського, знав історико-політичний трактат невідомого автора Історія Русів. Творчість Шевченка описує три часові виміри: минуле, сучасність та майбутнє. Адже все це ланки одного історичного процесу, які впливають одна на одну. Сучасність та майбутнє — це тяглість та досвід того, що відбулося в минулому. Згодом Шевченко зізнається в любові до археології та стане співробітником Київської археографічної комісії. Їздитиме країною та збиратиме історичні документи. Але це буде дещо пізніше. Звідки в Шевченка інтерес до історії? Звісно, від Котляревського. Для Шевченка Котляревський був попередником, котрий через бурлескну травестійну поему Енеїда відтворив національний побут та психологію козаків і зробив це надзвичайно майстерно. Шевченко відзначив це у вірші На вічну пам'ять Котляревському. Цитую: Всю славу козацьку за словом єдиним переніс в убогу хату сироти. Кінець цитати. Шевченко навіть увів образ знаменитого поета, за яким ховався Котляревський, у свою російськомовну повість Художник. Тарас Шевченко — перший автор української літератури, який запропонував власне українське історичне мислення. Так, можливо, системних і ґрунтовних знань про історію Шевченку бракувало, але творче чуття, така собі історична інтуїція ставала в пригоді. Для нас у контексті його творчості важливі не достовірні факти, старанно вивірені істориком, а художні твори. Коли бачення історії є поетичним з образами та художніми засобами. Він не намагається нічого довести, не наводить фактів чи аргументів. Письменнику важливо вибрати окремі епізоди, осмислити їх та створити цілісний і самодостатній твір. Шевченко — романтик. Тож його манить те, що було колись. У ранній творчості він тужить за дещо ідеалізованою героїчною боротьбою проти ворогів України. У фольклорному альманасі Запорозька старина, який видавав очільник Харківської школи романтиків Ізмаїл Срезневський, Тарас Шевченко натрапив на думу Татарський похід Серпяги. На думку Срезневського, морську експедицію козаків із Думи очолював Серпяга, який і є Іваном Підковою. Пригадаймо, що Іван Підкова брав участь у морських походах козаків та 1577 року після успішної операції навіть ненадовго став володарем Молдовії. У поемі Тараса Шевченка Іван Підкова дві частини. У першій оповідач тужить за героїчним минулим, а у другій розповідає про представника цього минулого, отамана Івана Підкову. Прочитаймо. Цитую: Було колись — в Україні ревіли гармати; Було колись — запорожці вміли панувати. Панували, добували і славу, і волю; Минулося — осталися могили на полі. Кінець цитати. Оповідач тужить за давно минулими часами. За тим періодом, коли господарями на українських землях були козаки Запорожці. Вони не лише панували, але й захищали власні кордони. Добували і славу, і волю. Козаки були вільними і героїчними лицарями. Саме це й манило Шевченка-поета. Але доба закінчилася, і залишилися лише могили на полі. З уроків історії ви знаєте про кургани: штучні насипи землі посеред поля круглої форми, які також називали могилами. Козацькі могили повсякчас нагадують про те, що цих воїнів уже немає серед нас, і вони залишаються частиною історичної пам'яті. Цитую: Високі ті могили, Де лягло спочити Козацькеє біле тіло, В китайку повите. Китайка — шовкова тканина. Високі ті могили Чорніють, як гори, Та про волю нишком в полі З вітрами говорять. Кінець цитати. Вітер — стихія, яка виростає в багатьох творах Тараса Шевченка. Пригадаймо, що балада Причинна починається із замальовки розбурханої стихії: Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива. Багато текстів поета починається із вітру, який задає тональність усьому тексту. Звідки цей образ? З народних пісень. Пізніше Шевченко напише у щоденнику: Цілий день і вечір я все співав. З вітром говорила, Повій, вітре, буйнесенький, Щоб я не черніла, Повій, вітре, буйнесенький, Щоб я не черніла. У Шевченка вітер — це і пейзаж, і туга за Батьківщиною, і сум за волею. Ця поезія Шевченка досить кінематографічна. Наприклад, порівняння могил та хвиль із горами не лише поєднує обидві частини, але й дуже нагадує флешбеки. Кадри, які закидають нас у минуле. Тому дивимося на могили, а бачимо хвилі, всипані козацькими човнами. Але як це відбувається, адже очевидця походів Івана Підкови немає. Таким персонажем, зв'язковим, стає хлопчик-внук, що йде косити. Він чує могили та співає за ними. Співаючи, він немов проникає в код національної пам'яті та несподівано для себе стає транслятором цієї пам'яті. Цитую: Чорна хмара з-за Лиману Небо, сонце криє. Сине море звірюкою То стогне, то виє. Кінець цитати. Поему Іван Підкова присвячено морським походам козаків проти ворогів: Османської імперії та Кримського ханства. Похід починається посеред бурі. Але це не зупиняє рішучих та сміливих козаків. Сили природи на їхньому боці. Попереду на човні отаман Іван Підкова. Рішучий і мудрий керівник, котрий закрутивши чорні вуси, за вухо чуприну віддає наказ. Цитую: Не в Синопу, отамани, Панове молодці, А у Царград, до султана, Поїдемо в гості! Кінець цитати. Тобто Іван Підкова пропонує пливти не в турецький порт Синопу, а відразу на розмову до найвищого керівництва: у палац до султана в Царград, або ж Константинополь, сучасний Стамбул. Про звільнення полонених з турецької неволі ми читали раніше. Пригадайте думи про Самійла Кішку чи Марусю Богуславку. Отже, в поемі Іван Підкова йдеться про героїчного козацького ватажка другої половини XVI століття, Івана Підкову. Його виступ з козаками проти ворогів Османської імперії. Тут зображено сум за героїчним минулим, про яке нагадують лише могили в полі та вітер забуття. Дякую за увагу. До нових зустрічей.