9 клас. Українська література. Вірш “Човен” Євгена Гребінки

[0:17]Вітаю. Мене звати Анастасія Євдокімова і ми разом відкриватимемо захопливий світ української літератури. Сьогодні розглянемо вірш Човен, ще одного поета-романтика Євгена Гребінки. Петербург - столиця великої імперії. Тоді, у середині XIX століття, це було головне місто для вирішення багатьох політичних та суспільних питань. Для розвитку культури. Про Петербург ми говоритимемо в контексті творчості Миколи Гоголя, Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, а також Євгена Гребінки. Тих, хто жив у Петербурзі, але творив українську літературу. Євген Гребінка був помітною постаттю в мистецьких колах, влаштовував літературні вечори, на які ходив і Тарас Шевченко. Гребінка ділиться з трішки молодшим земляком Шевченком знаннями, книжками, знайомить його з Петербургською богемою. Докладається не лише до викупу Шевченка з кріпацтва, а й до видання його Кобзаря. Ми знаємо портрет Євгена Гребінки, написаний Тарасом Шевченком 1837 року. Авторитетності будь-якому активному діячеві тієї доби додавала наявність власного періодичного видання. Так, 1841 року Гребінка починає видавати альманах Ластівка. Альманах - це збірка творів, об'єднаних за яким-небудь принципом: темою, періодом, жанром, ідеєю. У Ластівці він публікував свої твори і колег поетів-романтиків. Зокрема, твори, які ми згадували раніше: Москаль-чарівник Івана Котляревського, Сердешна Оксана Григорія Квітки-Основ'яненка і фрагменти Гайдамаків Тараса Шевченка, які ще вивчатимемо. Гребінка писав байки про людську свободу: Ведмежий суд, Вовк і огонь та інші. Але згодом з'ясував, що українською мовою можна писати не лише якісь гумористичні речі, а й цілком ліричні, серйозні, ніжні. Сьогодні ми розглянемо вірш Човен, написаний 1833 року. Прочитаймо. Цитую: Заграло, запінилось синє море, і буйнії вітри по морю шумлять. І хвиля гуляє, мов чорнії гори, одна за другою біжать. Як темная нічка, насупились хмари, в тих хмарах, мов голос небесної кари, за громом громи гуркотять. Кінець цитати. Романтизація відбувається засобами народної поетики. Так, хвиля - мов чорнії гори, багато хвиль, ще більше гір. Хмари - як темная нічка. За хмарами не видно ні сонця, ні блакиті, небо хмуриться і стає ворожим. Грім у небі - мов голос небесної кари. Гучний звук заповнює все навколо і робить темряву ще страшнішою. Зверніть увагу на алітерацію, збіг приголосних "г" та "р", які передають звуки грому та підсилюють ефект небезпечного моря. За громом громи гуркотять. Відчуваєте? Зверніть увагу на епітети: Синєє море, і водночас розуміємо, що колір моря насправді чорний. Буйнії вітри, чорнії гори. Метафори: море гуляє, хвиля грає. Цитую: І грає, і піниться синє море. Хтось човен на море пустив. Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі, од берега геть покотив. Качається, бідний, один без весельця. Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця. Чого він під бурю поплив? Кінець цитати. Водна стихія повна несподіванок. Тому автор використовує зменшувально-пестливі слова: нічка чи весельце, ніби розуміючи човен, підтримуючи його на непростому шляху від берега до берега. Цитую: Ущухнуло море, і хвилі вляглися. Пустують по піні мав Оп'ять забіліли, оп'ять простяглися по морю кругом байдаки. Де ж човен дівався, де плавле мій милий? Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі біліють із його тріски. Кінець цитати. Коли буря закінчується, і навколо стає значно спокійніше, то з'являються інші човни - торговельні, байдаки. Автор запитує про те, де подівся човен, за яким ми спостерігали досі. Він використовує повтор плавле, щоби підкреслити відсутність човна. Між хвилями видно лише його тріски, його рештки. Човен не витримав цього плавання. На морі завжди існує небезпека, що човен може не доплисти до іншого берега. І цього разу він виявляється абсолютно беззахисним проти такої могутньої стихії, як вода. Цитую: Як човнові море, для мене світ білий, змалку здавався страшним. Да як заховаться? Не можна ж вік цілий пробути з собою одним. Прощай, мій покою, пускаюсь у море, і, може, недоля і лютеє горе пограються з човном моїм. Кінець цитати. Цей твір насправді про самого автора, Євгена Гребінку, який покинув спокійний затишний хутір на Полтавщині та вирушив у велике місто Петербург. Він не може заховатися від життя, тому приймає його виклики. Ознакою романтизму у творі є те, що ліричний герой порівнює себе з човном, який зустрічається зі стихією та гине, виявившись таким же беззахисним у великому жорстокому світі, як і людина в житті. Ототожнення з човном пропонує нам дуже суб'єктивний погляд, сприйняття подій життя через емоційний досвід. Відвага, з якою герой поринає у хвилі життя - це передусім довіра, що ставить під питання будь-який страх. Тема розбурханої стихії човна, який пливе морем, не нова. Людина, як і човен, перебуває в постійній хитавиці. Як човен піднімається та опускається на хвилі, так відбуваються і зміни в житті людини. Поети-романтики постійно у пошуку. Літературній традиції того часу властиві перегуки із християнством. Так, за біблійним оповіданням, Ной повинен був побудувати величезний човен-ковчег, куди мав взяти по парі тварин та свою родину, щоб врятуватися від всесвітнього потопу. Протистояння зі стихією було неминучим, а човен - єдиний засіб порятунку. Або євангельська історія, яку зобразив Рембрандт на картині Христос під час шторму на Галілейському морі. Котра розповідає про те, як учні перепливали через море на човні, а навколо була буря та високі хвилі. Коли човен був уже на середині, Ісус почав йти до них по воді, а учні не могли в це повірити. Тоді Петро сказав: "Коли, Господи, ти це, то звели, щоб прийшов я до тебе по воді". Ісус дозволив йому. Петро почав іти, але за кілька кроків засумнівався у своїх діях, злякався бурі та почав тонути. Ісус простягнув йому руку та врятував. Човен - символ непевності, людських вагань, а перепливти з одного берега на інший - те саме, що перейти якусь межу, змінитися. Євген Гребінка - автор не лише філософського вірша Човен, але й текстів, які стали народними романсами: Очи черные, і Помню я еще молодушкой была. Отже, сьогодні ми говорили про вірш Човен поета-романтика Євгена Гребінки. Філософський текст, у якому ліричний герой порівнює себе з човном, а своє життя - із бурхливою морською стихією. Мета човна у морі, а людини в житті - досягнути того берега. Дякую за увагу. До нових зустрічей.