Рух опору в Україні в роки другої світової війни Історія України 10 клас.

[0:00]Історія України, 10-й клас, розділ шостий: Україна в роки Другої світової війни. Урок 26: розгортання руху Опору в Україні. Терор окупаційної влади викликав широкий рух опору в Україні. На Волині і Поліссі розгорнувся самооборонний націоналістичний повстанський рух. Великі надії покладали провідники ОУН на похідні групи, що були заздалегідь створені обома напрямками організації: Бендерівцями і Мельниківцями. Організацією радянського партизанського руху спочатку війни було покладено на працівників НКВС. Тож до руху опору в Україні в Другій світовій війні належали сили, що обстоювали протилежні політичні позиції. Об'єднували їх одне - боротьба проти нацистських окупантів. Рухопору складався з радянського підпілля і партизанського руху, українського націоналістичного підпілля ОУН-УПА і польського руху Опору - Армія Крайова. Кожна із сил мала власний шлях боротьби з окупантами, однак кожна з них робила свій внесок у перемогу. У чому особливості радянського партизанського руху? 29 червня 1941 року з'явилася директива Раднаркому СРСР, відповідно до якої партійні радянські органи розпочали практичну роботу з формування партизанських загонів. Їхню діяльність координував заступник наркома внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач. Основу партизанських загонів складали бійці Червоної Армії, що потрапили в оточення. Але через швидке просування військ Вермахту створити партизанські загони і мережу радянського підпілля в Правобережній Україні не вдалося. Цьому також сприяло негативне ставлення багатьох громадян України, особливо в Галичині і на Волині, до радянської влади. Тож перші спроби налагодити збройну боротьбу в тилу ворога провалилися. Партизанський рух розгорнувся в лісових масивах Північної України після налагодження централізованого керівництва. Наприкінці 1941 року утворилися партизанські загони: Федорова на Чернігівщині, Ковпака та Руднєва на Сумщині, Сабурова на території Сумської і Брянської областей. На основі цих загонів згодом було організовано великі партизанські з'єднання. Москва забезпечувала їх зброєю та всім необхідним для бойової, диверсійної та розвідувальної діяльності. З метою налагодження регулярного зв'язку з партизанами у червні 1942 року було створено Український штаб партизанського руху на чолі з Строкачем. Штаб здійснював координацію дій, як між окремими загонами, так і між партизанами частинами регулярної армії. Також керував рейдами великих партизанських загонів і з'єднань по тилах ворога. Одним із завдань партизанських рейдів, якими керувала Москва, була боротьба з націоналістичними формуваннями УПА. Що зрозуміло підривало довіру місцевого населення до радянського партизанського руху. Упродовж червня-жовтня 1943 року відбувся Карпатський рейд Сумського партизанського з'єднання. Завданням рейду було здійснення диверсій на нафтопроводах і комунікаціях противника, ініціювання партизанського руху в німецькому тилу. Карпатський рейд під проводом Сидора Ковпака названий найблискучішим із усіх рейдів, які здійснювали партизани України. У 1943 році розпочалася так звана рейкова війна. Партизани виводили з ладу залізничні комунікації, щоб не дати окупантам змоги перекидати підкріплення та військове спорядження під Курськ, де розгорталася одна з наймасштабніших битв Другої світової війни. На завершальному етапі радянсько-німецької війни боротьба підпільників і партизанів у тилу окупаційної армії посилилася. У 1944 році українські партизани тісно взаємодіяли з регулярними військами. Допомагали партизанам Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Частина українських партизанських груп діяла на території цих країн. Якою була роль УПА, як військового формування в націоналістичному русі Опору? Провід ОУН Бендерівців швидкими темпами розбудовував УПА. Спочатку головною командою УПА керував Василь Івахїв. Після його загибелі в бою з німцями у травні 1943 року головним командиром УПА став Дмитро Клячківський. УПА мала широку підтримку з боку західноукраїнського населення і спиралася на розгалужену, глибоко законспіровану організаційну мережу. Вона налічувала десятки тисяч бійців, які діяли на Волині, Поліссі і в Галичині. Поступово вдосконалювалася і структура управління і командування УПА. Бойові формування підпорядковувалися трьом командуванням: УПА Північ, УПА Захід, УПА Південь. Крайовим командирам цих трьох генеральних воєнних округів підпорядковувалися воєнні округи, яким підлягали курені, кожен з яких складався з 3-4 сотень від 80 до 200 бійців. Тактичними формами боротьби УПА були рейди: напади на німецькі гарнізони, склади, обози, сутички з радянськими партизанами, військами НКВС, підрозділами Армії Крайової. У серпні 1943 року головним командиром УПА став Роман Шухевич, псевдо - Тарас Чупринка. У 1943 році УПА вела боротьбу на два фронти: проти нацистських окупантів та їх союзників та проти партизанських загонів. У жовтні-листопаді 1943 року провела 47 боїв із німцями і 54 бої проти радянських партизанів. Провід ОУН Бандерівців з осені 1943 року прагнув стримувати її від активних дій проти нацистів, намагаючись зберегти сили для боротьби з комуністичним режимом. Оскільки було зрозуміло, що він повертається в Україну. З початком 1944 року між УПА і частинами Вермахту остаточно склалися відносини взаємної неагресивності. Гітлерівський уряд звільнив з концтабору керівників ОУН на чолі з Бандерою і Мельником. Навесні 1944 року відбулися перші збройні сутички УПА з регулярними радянськими військами та частинами НКВС. Під час однієї з них було смертельно поранено командувача Першого українського фронту генерала Ватутіна. Від початку 1945 року майже у всіх районах Західної України розпочалися масштабні операції НКВС, які увійшли в історію під назвою Першої Великої блокади. Центральний комітет Комуністичної партії більшовиків України поставив завдання до 15 березня 1945 року завершити розгром УПА. Попри великі втрати, УПА лишилася досить численною і дієвою бойовою організацією. Третій надзвичайний великий збір у серпні 1943 року затвердив процес демократизації ОУН. Скасував принцип однопартійності в суспільстві і державі, проголосив УПА всеукраїнськими збройними силами. Восени 1943 року командування УПА висунуло ідею створення представницького органу, мета якого - здійснювати політичне керівництво визвольною боротьбою в Україні. Після відповідної підготовки у липні 1944 року поблизу села Недільна на Львівщині відбувся Перший Великий збір за участю різних українських політичних організацій, які сформували тимчасовий парламент України. Українську головну визвольну раду на чолі з Осьмаком. Тимчасовий уряд воюючої України та секретаріат військових справ очолив Шухевич. Представники ОУН Мельника відмовилися увійти до УГВР. Зусиллями Ради створювалися органи місцевого самоврядування, система постачання військових формувань і шпиталів, вишкільні центри, служба пропаганди. У чому суть українсько-польського протистояння часів Другої світової війни? Воєнні дії проти всіх в умовах Другої світової війни загострили проблему українсько-польських відносин. Ще у 1941 році розпочалися терористичні акції польської Армії Крайової проти українського населення Холмщини і Підляшшя. Згодом вони перекинулися на Галичину і Волинь. Армія Крайова намагалася контролювати землі, втрачені Польщею у 1939 році. Частини Армії Крайової за допомогою польської поліції і добровольчих загонів із місцевого населення знищили тільки на Холмщині близько 5 тисяч українців та спалили десятки сіл. На пропозиції командування УПА розпочати переговори та звернення митрополита Шептицького припинити винищення українців, польські сили не відповіли. Воєнний спосіб розв'язання конфлікту призвів до збройної конфронтації. Наказом Шухевича було створено Холмський фронт. Унаслідок трагічних подій обидва народи зазнали великих втрат, загинули тисячі мирних жителів краю. Одним із найболючіших епізодів українсько-польського конфлікту була Волинська трагедія 1943 року. Навесні крайовий провід ОУН Бендерівців на Волині ухвалив рішення про вигнання з Волині місцевих поляків, яких було 15% від населення краю. Спочатку акції українських повстанців були спрямовані проти польських співробітників гітлерівської адміністрації та поступово вони поширилися також на польських селян. 11 липня 1943 року стався виступ проти місцевих поляків. Загони УПА майже одночасно атакували десятки польських поселень. Польські партизанські загони та польська допоміжна поліція відповіли на події 11 липня масовими нападами на українські села.