Історія Запоріжжя - Історія міст України

[0:00]Вітаємо на каналі Хмаринка History. Сьогодні ми поговоримо про історію Запоріжжя. Не забувайте про вподобайки та коментарі. Це дуже важливо для просування відео в інтернеті. Запоріжжя має багатолітню історію. Проте, як і багато інших українських міст, воно стало жертвою російської міфології. Тому і зараз більшість краєзнавців зупиняється на версії про Олександрівську фортецю, яку було закладено 1770 року, як один із стратегічних об'єктів Дніпровської лінії. Системи прикордонних укріплень збудованою для оборони південних кордонів Російської імперії від нападів османів і татар. Але у 2014 році з'явилася інша версія, яка була підтримана рішенням Запорізької міської ради про уточнення дати заснування Запоріжжя. Робоча група прийшла до висновку, що роком заснування міста вважається 952 рік. На підставі трактату візантійського імператора Костянтина VII Порфієродного «Про управління імперією», як першої писемної згадки про існування городища на обох берегах Дніпра і острів Хортиця. Відверто кажучи, доказів цьому теж мало. Отож, на сьогоднішній день офіційно у Запоріжжя одразу дві дати народження. 1770 рік, зазначений в документах Верховної Ради, Кабміну і в енциклопедії історії України від Національної академії наук України, а 952 значиться в чинному рішенні Запорізької міськради. На нашу думку, версія про 1770 рік – це радянська пропаганда, так як, наприклад, і про Одесу. Тому, що це місце в степах якого зароджувалося козацтво, і в 1554 році збудована фортеця на острові Мала Хортиця, яку потім назвали Запорозька Січ. Героїчне минуле Хортиці тісно пов'язане з іменами Богдана Хмельницького, кошового отамана Івана Сірка, легендарного народного героя Байди. На цій території були поселення, були війни і повстання. Тому говорити про дату заснування 1770 рік - це, принаймні, смішно. За таким прикладом ми так само можемо сказати, що дата заснування міста 1554 рік, коли Вишневецький збудував Січ. А з приводу 952, то звісно, там були поселення на території Київської Русі. Та про місто навряд чи можна говорити. Доказів і аргументів на користь цієї дати майже немає, але все ж ця версія має право на існування і виглядає переконливіше за 1770 рік. Сподіваємось, історики або корінні мешканці Запоріжжя в коментарях вкажуть на прогалини, але нам вдалося знайти історію цих земель, починаючи з кінця XVIII століття, коли вони увійшли до складу Російської імперії під назвою Олександрівськ. У 1775 році російськими військами, за наказом Катерини II, остаточно ліквідована Запорозька Січ, а все майно та козацькі архіви було вивезено до Петербурга. Козацьку старшину та кошового отамана Петра Калнишевського звинуватили у зраді та засудили до каторги, і в цей же рік завершено будування тієї ж самої Олександрівської фортеці. Тобто, очевидно, що вже до цього періоду тут були поселення, історія якого свідомо знищена. Потім, в околицях міста були засновані поселення переселенців з Німеччини, які прибували на запрошення Катерини II з 1787 року. Основою економіки тривалий час було сільське господарство. Розвиток промисловості в краї розпочалося з початку XIX століття, зі створення мануфактури з переробки сільськогосподарської сировини. Виникло сільськогосподарське машинобудування, як в самому Олександрівську, так і в німецьких колоніях, прилеглих до нього, які згодом увійшли в межі міста. У 1863 році німецький капіталіст Копп відкрив тут майстерні з виробництва соломорізок та залізних деталей до вітряних млинів. Незабаром їх перетворили в завод сільськогосподарських машин, що випускали жниварки, молотилки, плуги та інші сільськогосподарські знаряддя. У 70-х роках в Олександрівську та його передмістях діяли п'ять заводів сільськогосподарського машинобудування. У 1905 році Олександрівськ, як і багато інших міст, став центром робітничих страйків, які 11-14 грудня переросли у збройне повстання, придушене імперськими військовими. Того ж року в місті відзначився єврейськими погромами Союз Михайла Архангела. У 1914 році, з початком Першої світової війни, ряд місцевих підприємств почали випускати продукцію для військових потреб. До міста евакуюються підприємства західних околиць Російської імперії. Зростання військового виробництва супроводжувалось прибуттям великої кількості біженців та евакуйованих. Чисельність населення Олександрівська зростає і наприкінці 1916 року становить 72 900 осіб. Погіршення умов життя через брак сільськогосподарського виробництва призводить до підвищення соціальної напруги у місті. Розквартирування на території краю військових частин, утримання яких стало тягарем для місцевого населення, накопичення біля залізничних станцій вантажів, підвезення яких стало однією з повинностей жителів, стає причиною росту антивоєнних настроїв, збільшення кількості антивоєнних страйків та інших проявів невдоволення владою. Після лютневої революції влада на місцях тимчасовим урядом була передана головам губернських земських управ губернським комісарам. У своїй діяльності вони спиралися на вже існуючі органи місцевого самоврядування та громадські комітети, що виникли в перші дні після революції. В Олександрівську вибори до міського громадського комітету відбулись у березні 1917 року. Вже у липні 1917 відбулись вибори до Олександрівської міської думи. В результаті виборів перемогу отримав соціалістичний блок: російські меншовики та есери. За них проголосували майже 60% виборців. Друге і третє місце поділили між собою єврейський та український соціалістичний блок. Події Української революції знайшли відображення і в Олександрівську. У Запорізькому краї активно діяли українські національні партії, активізувалась діяльність товариства Просвіта. Після оприлюднення 7 листопада 1917 року Третього Універсалу Центральної Ради, 22 листопада Олександрівська Рада рішенням більшості своїх голосів прийняла рішення про інтеграцію в Українську Народну Республіку, де місто увійшло до адміністративно-територіальної одиниці Січ. Натомість, місцеві більшовики не погодилися з рішенням Ради і почали збройне захоплення влади у місті. Бої між військами Центральної Ради та більшовиками тривали з 12 по 15 грудня і завершились перемогою військ Центральної Ради. Однак, вже у січні 1918, місто було окуповане анархістами за підтримки загонів Балтійських матросів, червоногвардійців з Москви та Петрограда. Більшовики розпочали політику, спрямовану на докорінну зміну існуючих соціально-економічних відносин. Розпочалася конфіскація великих та середніх промислових підприємств. Невдовзі, після укладання Брестейського миру, 18 квітня 1918 року місто було відвойовано силами Запорізького корпусу армії УНР за підтримки німецьких загонів. У листопаді 1918, в результаті антигетьманського повстання, влада у місті перейшла до Директорії. Однак, вже у грудні 1918 місто було остаточно втрачене українською державою і знову окуповане більшовиками. Протягом наступних двох років місто стало ареною бойових дій між більшовиками, білогвардійцями та махновцями, проте, вже в жовтні 1920 окупаційні війська совєтів остаточно встановили в Олександрівську радянську владу. 15 березня 1921 року Запорізьким губернським виконавчим комітетом виданий наказ про перейменування міста Олександрівська в Запоріжжя, тобто розташоване за порогами. У роки Другої світової війни місто протягом двох років знаходилось під владою німецьких окупантів. 12-14 жовтня 1943 року місто було відвойовано силами Восьмої гвардійської армії генерала Василя Чуйкова. Штурм Запоріжжя увійшов в історію, як перший успішний нічний танковий штурм великого міста. В повоєнні роки місто активно відбудовувалося. 5 серпня 1990 року відбувся мітинг Народного Руху України, який зібрав близько 1 мільйона учасників. Державний переворот ГКЧП у Запоріжжі сприйняли по-різному. Активісти демократичного руху були налаштовані на боротьбу за демократизацію та дотримання декларації про державний суверенітет України. Комуняки в цей же час зайняли вичікувальну позицію, а вже 23 серпня 1991 року позачергова сесія Запорізької міської ради ухвалила текст листа на ім'я президента РРФСР Бориса Єльцина, в якому привітала їх і всіх москвичів з победой над участниками государственного переворота. На наступний день, 24 серпня, Верховна Рада Української РСР ухвалила акт проголошення незалежності України. 1 грудня 2013 року в місті організовано протестний Майдан, як реакція на силовий розгін Євромайдану в Києві. 26 січня 2014 року перед Запорізькою Облдержадміністрацією відбувся кількатисячний мітинг, який було розігнано зусиллями працівників органів МВС та тітушок. 13 квітня 2014 відбулась кульмінація серії проросійських виступів у місті. Мітинг антимайданівців на Алеї Слави переріс у сутичку з прихильниками Майдану. Частину прибічників антимайдану оточили, закидали яйцями, борошном та пакетами з молоком, а згодом доправили коридором ганьби до управління по боротьбі з організованою злочинністю. Події отримали назву «Яєчна неділя». Під час російського вторгнення в Україну місто потрапило під удар російських окупаційних військ і до сьогодні Запоріжжя зазнає страшних ракетних ударів, які забирають життя людей. 27 лютого на південних околицях Запоріжжя точилися бої, але місто вистояло завдяки титанічним зусиллям наших військових. Наразі значна частина області перебуває в окупації, але ми точно знаємо, все буде Україна. Не забувайте поширювати наші відео, а за можливості ставати нашими патронами. Давайте дізнаватися історію разом.